27 липня 2025 року в стінах Черкаського обласного благодійного єврейського фонду „Хесед Дорот” відбулася подія, на яку чекали з трепетом і надією. Урочисте закриття курсу Хібукі-терапії перетворилося на справжнє свято душі ‒ яскраве, зворушливе, сповнене дитячого сміху, сліз радості й щирих обіймів.

Це був фінал подорожі під назвою «Свято Героїв Хібукі: Місія „Суперсила Емоцій”» ‒ чарівної мандрівки у світ почуттів, яку діти пройшли разом із пухнастим другом і надійним порадником ‒ песиком Хібукі. Але водночас ‒ це був і початок: початок глибшого розуміння себе, свого серця і своїх емоцій.

Протягом трьох місяців маленькі учасники знайомилися з усім спектром людських емоцій. Вони вчилися розпізнавати страх і тривогу, гнів і сум, радість і здивування. А головне ‒ не ховати їх у собі, а приймати, висловлювати, проживати. Це був не просто курс ‒ це була внутрішня трансформація, шлях до себе.

Свято розпочалося урочисто: символічна червона доріжка чекала на своїх маленьких зірок. Під звуки святкової музики діти ‒ уже справжні випускники Хібукі-школи ‒ з гордістю крокували нею, тримаючи своїх песиків за лапки й сяючи усмішками. На кожного чекала конфедератка, медаль „Супергерой емоцій” і, що найцінніше, ‒ визнання їхньої внутрішньої сили.

Та головне випробування чекало попереду ‒ символічна „Місія Героїв Емоцій”. Але це не було змагання. Це була мандрівка, у якій не треба було перемагати когось іншого ‒ лише зустрітися з собою справжнім. Діти виконували завдання, які відкривали їм надзвичайне: кожна емоція ‒ це не ворог, а союзник.

Гнів ‒ це здатність захистити себе. Страх ‒ сигнал про обережність. Сум ‒ глибина, яка дає розуміння. А радість ‒ крила, що піднімають нас над буденністю. Діти вчилися говорити почуттями ‒ не словами, а мімікою, рухом, жестом. І в цьому було справжнє чарівництво.

Під час зворушливого етапу „тихої сили” кожен мав відповісти на просте, але важливе запитання: „Як я можу заспокоїти себе, коли мені важко?” Хтось обирав глибоке дихання, хтось ‒ обійми подушки, а хтось ‒ тиху розмову з Хібукі. І кожна відповідь була правильною. Бо вона йшла зсередини, від серця дитини.

А потім відбулася таємна місія доброти: діти шукали, кого обійняти (з дозволу, звісно), ділилися „масажем доброти”, дивилися одне одному в очі, передаючи підтримку через мовчазну посмішку. Це були прості, але дуже глибокі жести, які творять емпатію. Саме вона ‒ головна суперсила, яка рятує світ.

Кульмінацією став спільний творчий проєкт ‒ Мапа Героїв Емоцій. На великому аркуші ватману народжувалися нові світи: Острів Радості, Вулкан Гніву, Пустеля Страху, Планета Спокою, Озеро Суму... У кожного ‒ своя територія, свій маршрут, своя перемога. Разом це був цілий Всесвіт, де кожне почуття має місце, де можна бути різним ‒ і завжди залишатися важливим.

Це було більше, ніж просто гра. Це було відкриття. Діти, які ще нещодавно боялися сказати: „Мені сумно”, сьогодні впевнено вимовляли: „Я злюся”, „Я боюся”, „Я радію”. Вони навчились говорити про свої почуття ‒ без сорому, без страху, з гідністю.

І ось уже в руках кожного ‒ сертифікат „Супергероя емоцій” і мініатюрний Кубок. Та справжня нагорода ‒ у серці. Бо тепер вони знають: „Я маю силу. Я знаю, як впоратись. Я не сам”.

Святкову частину продовжили яскраві розваги від аніматорів, організовані „Жіночим клубом” під керівництвом Ганни Дувінської. Сміх, ігри, солодке частування ‒ усе це стало гідним завершенням глибокої й водночас дуже ніжної подорожі в країну емоцій.

Щиру подяку висловлюємо Валерії Шинкарьовій ‒ кураторці проєкту „Хібукі в освіті”, засновниці освітньої мережі „SOVA kid’s space” та голові ГО „Крила”, радниці міського голови з питань освіти. Саме завдяки її підтримці цей курс став можливим у нашій громаді.

Також ми безмежно вдячні Дафні Шарон-Максимов‒— авторці Хібукі-терапії, людині, що відкрила світ ніжної психологічної підтримки, та Галині Сищук ‒ викладачці, наставниці, людині, яка своєю щирістю й знанням допомагала долати емоційні бар’єри.

Ми не прощаємось. Ми лише завершуємо одну мандрівку, щоб розпочати наступну. Хібукі залишається з нами ‒ як друг, як підтримка, як світло, що не згасає. Бо Герої Емоцій ‒ уже серед нас. І вони готові змінювати світ. М’яко, впевнено. З обіймами. І з любов’ю.

Ірина Олексенко, хібукі-терапевт.

Фоторепортаж