У Черкаському обласному благодійному єврейському фонді «Хесед Дорот» перший тиждень червня перетворився на справжню казку емоцій, тепла й турботи — тут проходили заняття з Хібуки-терапії. Ці особливі зустрічі стали чарівними дверима у світ дитячих почуттів, де кожна емоція — важлива, а кожна дитина — почута.

М’які, вірні собачки Хібуки стали не лише іграшками, а справжніми емоційними компаньйонами. Старша група дітей із захопленням ділилася першими враженнями: у когось Хібуки вже отримав ім’я, інші підібрали йому стильний одяг, ніби готували до модного показу. У кожному погляді дитини сяяли щирість і турбота.

На заняттях малюки знайомилися з «кошиками емоцій» — навчалися відрізняти приємні почуття від неприємних, говорили про те, чому кожне з них важливе і як вони впливають на нас. Потім вони створювали зображення емоцій, малюючи обличчя, які відображають їхній настрій. Через творчість діти навчалися головному — усвідомлювати, проживати й висловлювати себе.

Особливе захоплення викликав фетровий конструктор. М’який, барвистий фетр ставав чарівним інструментом, завдяки якому діти створювали емоційні обличчя, ділилися історіями, які стоять за кожною емоцією. Це не лише розвивало фантазію та дрібну моторику — це відкривало двері у світ емпатії, співчуття та внутрішньої сили.

Новим відкриттям стало «дихання по квадрату» — проста, але потужна техніка самозаспокоєння. Малюки вчилися зупинятись, дихати, відчувати своє тіло й розуміти, що навіть у буремні моменти можна знайти опору всередині себе. Вони ділилися, коли техніка може допомогти — наприклад, коли лячно, сумно або хочеться плакати.

А наприкінці — теплі обійми, веселі сценки, смачні подаруночки й обмін враженнями, які ще довго сяяли у дитячих очах.

Особливо чуттєвою була зустріч із молодшою підгрупою, де темою стала емоція «Сум». Малюки шукали відповіді на важливі питання: чому Хібуки сумує? Що засмучує мене? Як я можу підтримати маму? Вони разом переживали, співчували, але й навчалися — як допомагати собі й іншим, коли сум огортає серце. І коли сумні личка, зроблені з фетру, перетворювалися на радісні — це ставало справжньою метафорою внутрішньої трансформації.

Емоційний термометр допомагав дітям візуалізувати свій настрій, а Хібуки — дав практичні поради, як цей стан змінити. У ритмі танцю діти розкривали серце радості, а наприкінці заняття створювали серце для свого пухнастого друга — прикрашене наліпками, сповнене щирих дитячих почуттів.

Заняття з Хібуки-терапії — це не просто розваги з іграшками. Це глибокий інструмент емоційного розвитку. Діти вчаться:

розпізнавати та називати свої емоції;

приймати себе та інших без осуду;

розвивати емоційну відкритість і співпереживання;

знаходити способи самозаспокоєння;

налагоджувати внутрішній діалог і покращувати психоемоційний стан.

Усі ці навички — це фундамент для гармонійного розвитку особистості. Саме в таких терапевтичних просторах народжуються впевнені, щасливі діти, які вміють будувати міцні стосунки та справлятися з життєвими викликами.

Хібуки — це більше, ніж іграшка. Це теплий дотик турботи, голос підтримки, обійми розуміння. А отже — це справжній пухнастий друг дитинства.

З нетерпінням чекаємо нових зустрічей з нашими маленькими героями і великими серцями!

Ірина Олексенко, хібуки-терапевт.

Фоторепортаж